Ми транспортуємо і зберігаємо енергію незалежності
live

Президент Укртрансгазу Ігор Прокопів: «Ми стаємо енергонезалежними»

Пропонуємо вашій увазі інтерв’ю Президента ПАТ «УКРТРАНСГАЗ» Ігоря Прокопіва для корпоративному журналу «Трубопровідний транспорт»,  щодо питань пов`язаних з підготовкою до опалювального сезону та прогнозних показників транспортування природного газу для українських та європейських споживачів.

 

– Ігоре Богдановичу, літо – це час, коли поповнюють запаси газу. Якою нині є ситуація із закачуванням газу в підземні газосховища?

– Для того, аби нормально пройти зиму, треба мати від 16 до 18 млрд м3 газу в «підземці», тоді ми можемо розраховувати, що спокійно і рівно пройдемо опалювальний період. Вже перейдено позначку в 12,2 млрд м3, йдемо чітко за графіком, щодня закачуємо у свої газосховища по 30 млн кубометрів.

Україна володіє найбільшими ПСГ в Європі, і сьогодні ми поряд з Німеччиною та Італією серед лідерів за запасами природного газу у сховищах. При цьому вітчизняні сховища заповнені лише на 39 %

Нині спостерігаємо тренд зменшення споживання Україною природного газу, у цьому є як негатив, так і позитив. Негатив – це падіння промисловості. Позитив – те, що населення, бюджет і всі, хто економлять, ставляться до цього виду палива більш ощадливо.

Тому споживання природного газу нині в Україні становить 37–38 млн м3 газу за добу, видобуваємо ми 55 млн м3, імпорт зі Словаччини маємо 13,6 млн м3. За рахунок усіх цих джерел створюється профіцит газу, і ми 30 млн м3 закачуємо в ПСГ. Тобто я вважаю, що ми йдемо у нормальному режимі.

 

– Колись йшла мова про газовимірювальні станції на українсько-російському кордоні. Наскільки ця ситуація на сьогоднішній день є вирішеною?

– Щодо газовимірювальних станцій, то в першу чергу – це взаємини з Російською Федерацією, нашим східно-північним сусідом. Згідно з технічними вимогами ГВС повинні бути в Росії. Вирішення всього спектру наших відносин фактично у повному обсязі сьогодні перебуває у Стокгольмському суді.

Це і розірвання договору на транзит, і питання ціни на транзит, і питання принципу «бери або плати», і питання ГВС, питання Криму і всього решти. Це широкий аспект і основний розгляд відбуватиметься у 2016 році.

Поки що ми йдемо у рамках цих вимог. Наші представники на усіх ГВС є, немає такого – що нам написали, те ми і отримуємо. Тобто є передача, відповідні акти і т.д.

Україна зацікавлена в інтеграції своєї газотранспортної системи до європейської газової інфраструктури. Це дасть можливість ліквідувати монопольну залежність від поставок енергоресурсів з Російської Федерації, досягти повної диверсифікації шляхів та джерел постачання природного газу а також істотно поліпшити енергетичну безпеку як для України, так і для ЄС.

Росія у 2013 році постачала нам 95 % газу у нашому балансі. До початку липня постачала до 40 %. До чого це призвело? Росіяни почали бути у тренді конкуренції. Якщо раніше, яку б ціну вони не писали, – не було кули дітись, то нині ми купуємо газ у Європі, купуємо у Норвегії, у «Статойлі», «Газ де Франс», «Рургаз». За рахунок цього ми змусили росіян бути в тренді економіки. Вони нам дали ціну 247 дол за тисячу кубометрів. Європа переорієнтувалася і тепер дає нам газ на 10 дол дешевше, ніж Росія. Тобто ми сьогодні уже в ринку.

Ми стаємо потроху енергонезалежними. У нас дуже багато цікавих перемовин. Це і щодо збільшення об’ємів імпорту зі Словаччини та Угорщини, розширення газотранспортних потужностей з республікою Польща. Цікаві зустрічі пройшли з Румунією.

Вони матимуть профіцит газу, фактично видобутого, у 2016 році 1–2 млрд м3. І готові поставити його в Україну. Тобто Україна нарешті стає незалежною у плані диверсифікації поставок газу. Такою нині приблизно є ситуація.

Щодо питання ГВС, то вони найбільше були потрібними на території України як дублювальні, аби змусити росіян продавати газ на українських ГВС.

Ми маємо стати Європою, а кордон Європи має пересунутись на схід. Але ми мусимо розуміти, що це питання 2016–2017 рр. і ще треба дочекатися рішень Стокгольмського арбітражного суду.

 

– Якою нині є ситуація з транзитом газу через Україну?

– Якщо говорити просто, то росіяни не бачать Україну великою транзитною державою. Тому для них це принципове питання: будь-якою ціною перешкодити Україні бути великим транзитером.

У нас нинішнього року закінчується велика транзитна угода, ми вже вирішили питання про її розірвання і перехід у комерційну площину. Росіяни уже побудували «Північний потік», і 55 млрд м3 відпало. Вони викупили білоруську газотранспортну систему, і на 30 % збільшили її пропускну здатність.

Стояло питання «Південного потоку», який мав іти дном Чорного моря, і це означало, що Україна взагалі не отримає транзитного газу. Ми з нашою транзитною трубою стали б великою розподільною трубою.

Завдяки зусиллям Нафтогазу, Міністерства енергетики та вугільної промисловості, Президента, Америки і Європи «Південний потік» на нинішній день похований. Заблокували Болгарію і фактично ця ситуація зупинилася. Вони не зупиняються нині ні з проходом на півдні, тобто готові платити будь-яку ціну, щоб нівелювати Україну як транзитера. Ми від 2011 року і до сьогодні маємо падіння великого транзиту у два рази. Нині ми підтримуємо транзит стабільно – на добу йде більше 220 млн м3, а раніше транспортували і по 300 млн м3.

Із 702 газоперекачувальних агрегатів у нас працює максимум 10 % (50–80 ГПА), решта – простоює. Немає такої потреби у компресорних станціях і в нинішній кількості персоналу, тобто ми також на порозі великих змін.

Це основна проблема, яка не дає можливості написати стратегію Укртрансгазу на наступні п’ять років. Бо треба розуміти: ми – транзитери чи не транзитери.

Але ця проблема для нас відома, тому ми пишемо стратегію і з транзитом, і без транзиту. Україна повинна жити і немає у тому страху. Не всі країни є транзитними, але за право бути такими ми повинні боротися. Поки що ми робимо це успішно. Очікуємо в нинішньому році транзит у розмірі 50 млрд м3.

Для того, аби зрозуміли, на вхід наша газотранспортна система розрахована на 278 млрд м3, а на вихід – 175 млрд м3. Були часи, коли ми прокачували 115 млрд мгазу.

Споживання України цього року очікуємо 34–35 млрд м3.

Причини, як я уже казав, такі: економія, енергоефективність і падіння промисловості.

 

– Розкажіть, що думаєте про нинішні тарифи на газ.

– Чому такі тарифи виникли? Є таке явище, як дефіцит НАК «Нафтогаз України» (НАК, до речі, є субсидентом для населення). Торік цей дефіцит становив 110 млрд грн. Вимога МВФ для того, аби видати кредит і підтримати економіку України, така: провести структурні зміни, щоб ця сума становила 31 млрд грн. З огляду на ці цифри й підняли ціну. Там ще фізична аналітика. Порівняння, наприклад, зі словаками чи іншими європейськими країнами споживання газу на душу населення і на одиницю продукції. Виходить, що цей показник у нас перевершує європейський рівень, і ми свій газ невідомо куди витрачаємо.

Тому було враховано таку ціну і вона зафіксована, це математика, від якої немає куди подітись. 


Поділитися